Водієм Володимир Семенович почав працювати ще замолоду. Техніка завжди його приваблювала, тож після закінчення восьмого класу Артемівської школи пішов працювати в районну електромережу слюсарем. Однак відчував, що це – не зовсім те, чого прагне його душа, адже з раннього дитинства мріяв бути шофером. Доля подарувала йому шанс навчатися у Харківському автотранспортному технікумі на факультеті «Ремонт і обслуговування автомобіля», який закінчив у 1983 році, здобувши спеціальність водія-механіка. Після служби в армії Володимир Семенович певний час працював водієм тролейбуса у Харкові, потім – на цукрозаводі, токарем у тракторному парку. У 1973 році В.Дігтяр закінчив курси шоферів. Сам про себе говорить коротко, але характеристика ця цілком відображає його життєвий шлях: «Усе життя за баранкою». Володимиру Семеновичу подобається його робота. Спочатку вона була для нього романтичною, бо з вікна свого авто бачив найдивовижніші краєвиди: гори Західної України, безкраї степи й ниви Росії, побував навіть на Мамаєвому Кургані у Волгограді, мав змогу оглянути визначні місця й пам’ятки Москви. А потім це стало звичним, однак В.Дігтяр і нині любить дорогу не менше, ніж колись. Скільки вантажів перевіз за своє життя, Володимир Семенович не пам’ятає. Але з 2002 року йому довірили найцінніше – доправляти до навчальних закладів і додому дітей. В.Дігтяр уже 11 років працює водієм шкільного автобуса. Спочатку був найманим працівником у приватного підприємця. А у 2004 році для Артемівської селищної ради придбали новий автобус, прикрашений написом: «Уряд Януковича – селянам». Від Кабміну обновку вручав наш земляк Микола Дерев’янко. Згодом цей транспорт передали на баланс відділу освіти, молоді та спорту РДА, але його незмінним водієм завжди був Володимир Семенович. Робочий день В.Дігтяра розпочинається о п’ятій ранку і триває до п’ятої вечора. «Спочатку везу до школи учнів, потім – дошкільнят у дитсадки, - розповів досвідчений водій. – Свою відповідальність усвідомлюю якнайповніше, адже діти – це наше майбутнє. До шофера шкільного автобуса вимоги жорсткі й суворі, але так і має бути». А тим часом своєю дорогою мчать роки, і стрілка на спідометрі життя не бажає опускатись, іноді зашкалюючи. Та Володимир Семенович не жалкує за прожитими кілометрами, бо має люблячу дружину, турботливу доньку. Цього року онук Андрій закінчив Чутівську школу та продовжує здобувати освіту у вузі. Тож на «фінішній прямій» водію не соромно обернутись назад, не страшно й дивитись вперед, бо жив по совісті, не втративши честі.
Оксана Мірошниченко.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS