Наприкінці літа в оселі Троянів з Чутового пролунав телефонний дзвінок. Інформація з іншого кінця дроту дещо здивувала господарів: телефонували із Тернівської сільської ради Недригайлівського району, що на Сумщині, з пропозицією-запрошенням відвідати місце поховання Федора Івановича Трояна. Родина знала, де ворожа куля наздогнала їхнього чоловіка, батька й дідуся – у 1943-му його дружина, Софія Симонівна, отримала похоронку, в якій зазначалося, що чоловік геройськи поліг у селі Гострий Шпиль п’ятого вересня і похований там п’ять днів потому. Тривалий час розмову про те, аби відвідати могилу, у родині чомусь не вели. Згодом онуки загиблого воїна Олег Троян та Людмила Овчаренко, будучи вже дорослими, зацікавилися цим питанням, але відстань здавалася неблизькою. Та на запрошення погодилися охоче, тож ранком п’ятого вересня власним автомобілем вирушили в дорогу. «Нас привітно зустріли в селі Терни, - розповіла Людмила Володимирівна. - Пересівши в автобус, разом з учнями місцевої школи й керівництвом сільської ради поїхали безпосередньо до місця поховання – у Гострий Шпиль. У вимираючому селі залишилось всього кілька жителів. На його околиці поблизу кладовища споруджений пам’ятний знак на братській могилі, в якій знайшли останній прихисток понад сімдесят радянських воїнів. Організатор заходу, працівник сільської ради Володимир Богатир, докладно розповів про жорстокі бої на цій території. Наші бійці два дні мужньо тримали оборону населеного пункту, десятки з них героїчно полягли на полі бою. 88-річна місцева жителька була свідком тих страшних подій. Повідала, як селяни збирали трупи загиблих, серед яких було більшість росіян, й хоронили у яру. По війні встановили на тому місці трьохметровий цегляний пам’ятник. Згодом його реконструювали й по-сучасному облаштували. З хвилюванням ми підійшли по святого місця, відшукали рідне прізвище й не стримали сліз». Наші земляки були приємно вражені гостинністю сумчан. Після мітингу священнослужитель провів молебень, самодіяльні артисти підготували невеличкий концерт, загиблих, як годиться, пом’янули за столом. «Незважаючи на дощову холодну погоду, наші серця зігріла увага й прихильність господарів, - говорить Л.Овчаренко. – Ми щиро вдячні їм за збережену пам’ять про нашого дідуся».
Наталія ЛОСЬ.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS