Каталог статей

Напередодні увечері погода була немилосердно рішучою: шквальний вітер та пронизливий дощ, а зранку пролітав сніг, намагаючись перешкодити запланованій акції. Але о дванадцятій годині дня небо стало чистим, блакитним, як українські прапори на машинах учасників пробігу. Колона в кількості чотирьох автівок рушила у бік  кордону з Харківською областю, де нині перебуває група військових десантників. Увесь шлях наша колона подавала звукові сигнали, мовляв: «Прокидайтесь, люди, єднаймося, разом ми - сила!»

Для місцевих жителів наша звукова автоколона певним чином виглядала дивною, так як ніхто не розумів, що відбувається насправді. Одні переглядалися між собою, інші посміхалися. Але зустрічні авто підтримували нашу процесію звуковими сигналами і, як не дивно, але клаксони співали в унісон з нашими серцями. Колона рушила в центр селища, де провела акцію пов’язання жовто-блакитних стрічок на паркані біля пам’ятника загиблим воїнам. До учасників акції підійшла група хлопців та дівчат, які теж залюбки отримали на свій одяг символічні стрічки. Потім колона зі звуковими сигналами вирушила в Артемівку, Филенкове, Чапаєве, Стінку, Новофедорівку. Цікавим було те, що сільські жителі нашу появу зустрічали зовсім по-іншому, ніж у Чутовому. Практично всі махали нам руками, вигукуючи: «Слава Україні!» Навіть діти підстрибували та плескали в долоні. В одному селі дідусь, побачивши процесію, вийшов з двору і вітав нас жовтим пакетом і синьою шапочкою, які тримав у руках. Така імпровізована символіка розчулила нас, учасників пробігу, до сліз. Поважні чоловіки під час зустрічі з нами знімали головні убори і кланялись, багато жінок просто плакали і говорили слова вдячності. А в Филенковому водій авто попросив прикрасити його машину символічними стрічками і пообіцяв наступного разу обов’язково приєднатися до акції. Закінчили свій автопробіг центром селища, де нам уже радо махали руками наші односельці. На все потрібен час, і вже до кінця дня люди з розумінням і повагою ставилися до сигналів. А це свідчення того, що населення дійсно пробуджується. Тож не будьте байдужими, приєднуйтесь до участі в подібних заходах, адже разом ми - нездоланна сила. А ще - це маса емоцій, які неможливо описати словами, це потрібно пережити, заради таких миттєвостей хочеться жити, кохати, самостверджуватися. 

Цей день мав історичне значення для нашої країни, адже в Автономній Республіці Крим відбувався референдум, який не визнають в усьому світі, так як він не відповідає Конституції України і порушує міжнародне право. Загалом наш автомарафон тривав понад шість годин. Уявіть собі, за цей час ми могли б доїхати до кордону з Кримською республікою, перетнути кордон на Чонгарі і зупинитися на озері Сиваш… Гірко і страшно думати про те, що відбудеться в нашій країні завтра, але хочеться вірити, що політики навчаться слухати людей з усіх регіонів, адже лише мирним шляхом можна досягти стабільності та економічного розвитку нашої держави.

На початку свого опису я говорила про негоду, яка передувала автопробігу, а прокинувшись ранком наступного дня, побачила за вікном  сніг… То може вчора це була дійсно Божа благодать?!