Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Наші довгожителі
Ледве заступник голови РДА Т.Данільченко, начальник УПСЗН Н.Литвин, голова районної організації ветеранів П.Павленко, представники Черняківської сільської ради на чолі з головою М.Штаньком завітали до оселі іменинниці з подарунками та квітами й привітали стареньку щирими словами, як вона у відповідь завела українську народну пісню «Ой, там, у гаю…» Гості лише по-доброму позаздрили ідеальній пам’яті й голосу у такому віці. «Бог дав мені талант та не дав здоров’я, - говорить Є.Черевична. - Якби здоров’я було, то з мене б люди вийшли».
Через поганий зір не змогла отримати навіть початкової освіти. З юних літ пішла працювати в колгосп нарівні з дорослими. Від безкінечної роботи в селі відволіклася, коли вийшла заміж. З чоловіком жили у Полтаві: він шоферував, вона була домогосподаркою. У 1940 році народився син Борис. Та щастю родини завадила війна, яка повністю перекреслила світле майбутнє подружнього життя. Михайло Полікарпович не повернувся з війни, а молода вдова так і залишилася самотньою. На пропозицію сестри переїхала з дитиною до матері у рідне село Нижні Рівні. Розраховуючи на власні сили та допомогу людей, стали зводити добротний будинок. «Нав’ючу на себе торби з яйцями, м’ясом, молоком та іншою домашньою провізією, і вирушаю торгувати до Харкова, - пригадує старенька. - Так і заробляла гроші, аби розраховуватися з дідами-будівельниками за роботу та купувати необхідний будматеріал.
Виснажувала нелегка праця в колгоспі. Влітку виполювала десяток гектарів буряків та різних городніх культур. Коли підріс син, то підмога не забарилася. Збере, бувало, хлопчаків з вулиці, та й ідуть зі мною на ланку».
Свою розповідь бабуся не раз переривала словами: «Ось я вам пісню заспіваю!» Задовольнивши душу, продовжувала далі: «Бог послав мені чудову невісточку Валю: роботяща, турботлива, добра. Син привіз її з Архангельської області. Поладили з перших днів. Що б там не траплялося у їхній сім’ї, я завжди була на боці невістки. П’ять років тому не стало мого єдиного сина, та Валентина не полишає мене. Живе неподалік, то ж щодня навідується, приносить їсти, доглядає за мною, порається на подвір’ї й городі. Уважна до мене й соціальний працівник Наталія Бондар».
Онучка Наталя, в оселі якої Євдокія Дмитрівна приймала гостей, розповіла, що, попри доволі поважний вік, бабуся проживає сама у власній хаті. Потихеньку вештається по двору, а років зо п’ять тому вона ще й до Чутового їздила продавати на базарі всяку всячину. Сама ж ювілярка говорить, що то Бог дає їй так довго жити, як і її матері, яка відійшла у потойбічний світ у 105-річному віці. За довгий вік Є.Черевична надбала трьох онуків, п’ятьох правнуків, уже й двох праправнуків має. І всією душею прагне їм щасливої долі й довгого життя.
Візит гостей схвилював іменинницю, то ж крізь сльози вона дякувала всім за увагу, а на прощання подарувала пісню «При долині кущ калини…»
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (20.03.2015)
|
| Переглядів: 354
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS