Каталог статей

За волею долі йому судилося бути керівником. Як відомо, ця посада зобов’язує до вимогливості та неабиякої серйозності. Адже доводиться відповідати за діяльність ввіреної йому установи та очолювати колектив, який обов’язково потрібно згуртувати в одне ціле і, водночас, бачити потреби кожного підлеглого. Не всім це під силу. Миколі Івановичу ж вдалося. До цього він йшов довгі роки.

Після закінчення у 1977 році Харківського державного медичного інституту за спеціальністю «Гігієна, санітарія, епідеміологія» молодий спеціаліст розпочав трудову діяльність санітарним лікарем з комунальної гігієни в Полтавській районній санітарно-епідеміологічній станції. Через два роки його перевели на роботу в Чутівську районну санепідемстанцію де він зарекомендував себе енергійним і відповідальним фахівцем.

А потім – стрімкий кар’єрний  ріст: з травня 1990 року – завідуючий санітарним відділом, з листопада 1992-го – виконуючий обов’язки головного санітарного лікаря району, з лютого 1993-го - головний державний санітарний лікар району. На цій посаді М.Рябко пропрацював двадцять років, найкращих і найпродуктивніших.

Примітно, що він ніколи не зупинявся на досягнутому, а постійно підвищував рівень кваліфікації. З 1979 року і до цього часу періодично навчався у Харківському та Київському інститутах удосконалення лікарів (які нині перейменували в академії) та здобув вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Комунальна гігієна».

Час вніс свої корективи. Реорганізація зачепила і його установу. Із січня 2013 року Микола Рябко - завідувач, лікар з комунальної гігієни Чутівського районного лабораторного відділення Карлівського міжрайонного відокремленого підрозділу лабораторних досліджень державної установи  «Полтавський ОЛЦ».

Тож у день свого 60-ліття Миколі Івановичу не соромно озирнутися назад, адже зроблено чимало добрих справ для району та колективу. А найбільше серця і душі вклав у свою сім’ю, яка складається з люблячих дружини, сина, невістки та онучки. Тож приймав ювіляр квіти та щирі слова вітань від колег, друзів, знайомих, рідних, яким у знак вдячності дарував сонцесяйну усмішку.