Каталог статей

Життя Марії Іванівни не було безхмарним, змалечку їй доводилось нелегко. Жінка народилась у 1929 році у Малій Рублівці на Котелевщині. Який найперший спогад про дитинство? Мабуть, той, що видався найстрашнішим - голод 1933-го. Тоді дитиною вона втратила усю сім’ю. Їй життя Бог зберіг, тож після смерті всіх рідних маленьку Марію забрали до інтернату. Марія Іванівна пригадує, що німецькі солдати підгодовували вихованців тодішніх дитбудинків – навіть у загарбників знедолені діти викликали жалість.

Дитинство тривало недовго – уже в 16 років М.Лозова тяжко працювала на донбаських шахтах. Хоч каторжна праця була непосильною, дівчина не нарікала, а раділа, що має хоч якийсь заробіток. Пізніше своїм дітям розповідала, що мала тоді лише одну білу сорочку. Щоб хоч якось урізноманітнити гардероб, фарбувала інколи ту сорочку бузиною. Ось така «мода» повоєнних років.

Згодом доля закинула Марію Іванівну в Червоне. Тут вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Петром Леонтійовичем. Побралися закохані у 1950-му, а вже наступного року на світ з’явився їхній первісток. Тоді ж чоловіка призвали до лав Радянської Армії, і три роки він присвятив службі в Китаї. А коли повернувся, то разом з молодою дружиною взялися будувати нову хату. Марії Іванівні пощастило з чоловіком, який мав «золоті» руки. У Таверівському радгоспі він працював механізатором. Знав до дрібниць двигуни тракторів і комбайнів. Та і вдома уся робота давалась йому легко. Міг що завгодно змайструвати з дерева, металу, інших матеріалів. Тож і нова хата з’явилася досить швидко, незважаючи на те, що подружжя зранку й допізна працювало в радгоспі. Марія Іванівна спочатку була різноробочою, згодом - свинаркою. А крім того, полола ланки, чистила буряки з кагатів.

Неодноразово до подружжя наві-дувався лелека. У 1957 році на світ з’явився син Микола, у 1958-му – Олексій, а у 1965-му Бог благословив родину донечкою Валею.

Марія Іванівна і Петро Леонтійович – багаті дідусь і бабуся. Цікава деталь: серед шістьох онуків ювілярки двоє Русланів, а з п’ятьох правнуків двох назвали Данилами.

Замолоду Марія Іванівна захоплювалась вишивкою. І досі її хату прикрашають яскраві рушники, покривала. З ранньої весни і до пізньої осені обійстя Лозових потопає в квітах. Їх чимало й на клумбі, і в хатніх горщиках.

Ще один червень, ще один рік, прожитий вже не для себе, а для дітей, онуків і правнуків. Усі вони просять Всевишнього про довгі роки життя при здоров’ї для рідної, доброї і лагідної неньки, яка здатна усіх обігріти теплом і турботою.      

Дар’я Густіліна.

Фото з сімейного архіву