Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 205

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

Ювілей
Олександр Володимирович відбувся у житті, як справжній господарник, безмежно закоханий у землю, яку пестить своїми дбайливими руками. Змалку знає ціну селянській праці, бо виріс серед трударів передового бурякорадгоспу «Таверівський». Батьки - Володимир Андрійович та Ніна Андріївна – усе своє життя присвятили рідному господарству, привчали до роботи й сина. На шкільних канікулах Олександр не байдикував, а разом з однолітками підробляв у радгоспі під час сінокосу, як і всі хлопчаки, полюбляв крутитися біля техніки, радів, коли вдавалося сісти за кермо. Про майбутню професію особливо не замислювався. Перед строковою службою працював трактористом, а потім зазнав суворих армійських буднів в Афганістані. Незадовго до демобілізації отримав з дому листа, в якому мати повідомляла, що, мовляв, чекає на нього товариш Олександр Пукась, аби разом вступати до Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства. Там і отримав спеціальність інженера-механіка. Після третього курсу навчання тодішній директор бурякорадгоспу Михайло Петріченко радо прийняв Олександра на роботу інженером з експлуатації машино-тракторного парку. З рідного господарства й почалася довга, часом терниста трудова стежина Олександра Володимировича Шинкаренка. Швидко зарекомендував себе знаючим, добросовісним спеціалістом, його помітили в районі. То й не дивно, що невдовзі до Олександра звернувся начальник інспекції Держтехнагляду у Чутівському районі Юрій Бур’ян з пропозицією перейти працювати старшим інспектором в очолювану ним установу. «Кращої кандидатури на той час я не бачив, - пригадуючи минуле, зазначає Юрій Іванович. – Під час робочих поїздок у Таверівку я не раз спілкувався з цим молодим чоловіком, який відзначався компетентністю, виваженістю, обов’язковістю. Окрім того, я добре знав його батьків, як надзвичайно порядних людей. У тому, що мій вибір правильний, не було жодного сумніву, на Олександра я міг розраховувати будь-якої миті й за будь-яких обставин». Та час, іноді незалежно від людини, вносить корективи в її уже налагоджене, розмірене життя. Так склалося, що О.Шинкаренко різко змінив вид діяльності, цілком присвятивши себе землі-годувальниці. Восени 1994 року вирішив зайнятися власною справою і заснував фермерське господарство. Що воно й до чого - чув від інших господарників, які вже зіп’ялися на ноги й могли поділитися досвідом. «Починав я з 37-ми гектарів і списаного на металобрухт трактора МТЗ-80, який поступово зібрав з агрегатів, - розповідає Олександр Володимирович. - До речі, той тракторець і досі красується на мехдворі господарства, як реліквія. Неоціненну підтримку порадами й фізично надавали мій батько, Володимир Андрійович, і тесть, Гапуленко Володимир Миколайович, світла їм пам’ять. Останні роки життя батько, маючи уже слабке здоров’я, просив дозволити хоч чимось допомогти на ниві. Тож я часто брав тата на поле, аби він помилувався рівними рядочками культур і отримав життєдайний заряд від землі-годувальниці». Перший рік посіяли ячмінь, гречку й буряки. Високоякісне насіння отримували на Артемівському цукровому заводі та хлібній базі під урожай з досить прийнятними на той час відсотками. Урожай ячменю зібрали рекордний - 45 центнерів з гектара. З бур’янами боролися ручним способом, тож вся родина й знайомі брали до рук сапи й ставали на чималі гони. Та, попри всі труднощі, з приємністю відчув, що таке працювати на себе. Наділ О.Шинкаренка поступово збільшувався: спочатку до 50-ти гектарів, а після розпаювання земель бурякорадгоспу люди довірили фермеру свої частки. Нині у його розпорядженні знаходиться 250-гектарна площа і майно, яке викупив свого часу в ліквідаторів. Для того, аби утримувати усі поля в належному стані, у господарстві є вся необхідна техніка. Придбавав усе, як кажуть, «з рук», але у доброму стані. А цьогоріч купив нового «Білоруса». На ходу ще й гусеничний трактор, на якому увесь час працював батько Олександра; завжди на підхваті хлібозбиральна «Нива». «Хоч і маємо потужний комбайн іноземного виробництва, та старенька «Нива» - то наша бойова одиниця. Сучасна техніка не виробить стільки», - зазначає Олександр Володимирович. На межі свого піввікового ювілею, оглядаючись на пройдений шлях, О.Шинкаренко аналізує пережите: «Звичайно, непростим був період становлення, та все ж переважала стабільність в усьому. Звечора лягав спати і думав, що робитиму вранці. Зараз же планувати щось наперед часом неможливо - невідомо, як все повернеться. Та все ж за свої п’ятдесят років мені гріх скаржитися на долю. Можу сміливо стверджувати, що обрав вірний шлях у житті і в цьому завдячую порядним людям, які зустрічалися на моєму шляху: радили, підказували, наставляли, вчили». Щасливий чоловік і в особистому житті, адже має надійний тил - дружину, Ольгу Володимирівну, та дорослих дітей, Ірину й Владислава, які нині здобувають освіту в Харківському авіаційному інституті ім. М.Жуковського. Дружина ж розповіла, що чоловік понад усе цінує родинні зв’язки. А ще донині підтримує дружні стосунки з армійськими друзями, хоча після служби минуло вже тридцять років. «Ми ніколи не поділяли батьків і родичів на його й моїх, однаково опікуємося власними дітьми й племінниками, - зазначає Ольга Володимирівна. - Взагалі, для нього син і донька - найбільша цінність, і вони віддячують татові любов’ю й повагою». Про його людяність красномовно свідчить безвідмовність у постійній вагомій підтримці Таверівської школи, місцевого будинку культури. А всім, хто зробив добро йому, намагається віддячити морально, фізично чи фінансово. ...Чи не щодня Олександр Володимирович об’їжджає свої лани. Огляне кожне поле й помітить, як сколихуються хліба від легкого подиху вітру, як сонячний промінь повертає за собою золотаві голови соняхів, як відбиваються міріади сонць у краплинах роси на кукурудзяному листі. І відчуває в душі гордість від усвідомлення того, що все це виплекане його дбайливими руками на добро собі й людям. Наталія ЛОСЬ. Фото автора.

Джерело: http://чутове, сільські новини
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (12.06.2015)
Переглядів: 130 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту