Статистика |
---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Ювілей
Тодішній керівник радгоспу Михайло Петріченко розповів, що Віктор Іванович для нього – це, передусім, великий трудівник. В.Онищенко ще тоді зарекомендував себе фахівцем своєї справи. Свого часу вантажівкою об’їздив чимало куточків Батьківщини, неодноразово бував у відрядженнях на Західній Україні. У колективі - веселий, компанійський; якщо це було в його силах, то завжди відгукувався на прохання про допомогу.
Віктор Іванович виріс у звичайній українській сільській сім’ї, тож і виховували його без притаманного сьогоденню дітоцентризму. Мати ювіляра, Катерина Григорівна, згадує: «Роки, яких не хочеться рахувати, збігають дуже швидко. Начебто вчора син був ще маленьким, я вела його до школи, наставляючи вчитись старанно й сумлінно. А сьогодні йому вже п’ятдесят п’ять, він - керівник, депутат, батько й дідусь.
Крізь роки розумію, що не завжди вдавалось побалувати сина, присвятити йому більше часу – вільних годин у селі практично не буває. Але це й виховало його, сформувало характер, а отже й долю. Адже Віктор відчував себе не центром, а частиною чогось більшого – родини, колективу, громади. Звісно ми, батьки, виховували сина й своїм прикладом, щоб він був слухняним, ввічливим, старанним у навчанні. Дідусь, який все життя пропрацював трактористом і був шанованою в селі людиною, прищепив Віктору любов до техніки. Чимало випробувань випало на його долю, однак з усім справився. Нині у його господарстві є вся необхідна техніка, постійно збирають дорідні врожаї. Гадаю, якби так працювали всі господарі, то Україна прогодувала б увесь світ.
Мені, як матері, дуже приємно чути від людей схвальні відгуки про Віктора. Правда, дуже прикро, що окремі люди не вміють відрізняти хороше від поганого і намагаються ганьбити мого сина. Але правда сильніша за всі підступи, Бог усе бачить, це Він нагородив сина гострим розумом і працелюбністю».
К.Онищенко вітає Віктора Івановича на сторінках районки: «Знай, що твоєю опорою завжди буду я, твоя мати, а також твоя дружина, діти й онучата. Нехай твоє чуйне серце дарує всім тепло і любов. Бережи здоров’я, бо без нього ніяк. Не забувай, що по-справжньому щасливим будеш лиш тоді, коли зможеш розділити радість з людьми. Усе, чого ти досягнув в житті, розумні оцінять, а нікчеми лиш позаздрять й полихословлять. Важливо мати мужність визнавати свої помилки й виправляти їх. Будь міцний духом і сильний характером, бо з сильними рахуються, а слабких цькують. Нехай ці мої побажання будуть молитвою до Бога за сина і його сім’ю».
В.Онищенко розпочав свою трудову стежину у колишньому Таверівському бурякорадгоспі. Спочатку був учнем токаря. Однак, душа юнака була не лише суворо прагматичною, що притаманне людям технічних спеціальностей. Було й щось таке, що прагло не лише споглядати прекрасне, а й створювати його. Тож пішов вчитись на художника і, здобувши цю спеціальність, став працювати в рідному радгоспі.
Згодом В.Онищенка призвали до лав Радянської армії. І тут його відповідальну натуру теж належно оцінили: два роки батьки регулярно отримували подяки за виховання сина.
Уже після військової служби став працювати водієм у радгоспі, за сумлінну працю чимало разів отримував відзнаки від керівництва.
Наприкінці минулого століття люди зіткнулись з нечуваним: розпадалась велика країна – Радянський Союз – і ніхто не знав, що робити і як жити далі, ніякої впевненості у завтрашньому дні. У 1997-му році почали розвалюватись і господарства. Віктор Іванович, відчуваючи відповідальність за свою сім’ю: дружину й двох синів, на свій страх і ризик вирішив відкрити власну справу, стати фермером. Для ведення господарства спочатку мав у своєму розпорядженні п’ятдесят гектарів землі. Було дуже важко: відсутність досвіду, техніки, яку доводилось наймати. Однак Віктор Іванович впорався з усіма труднощами, тож люди стали довіряти господарю і віддавали йому свої паї в оренду.
Нині В.Онищенко має згуртовану команду молодих спеціалістів, які радо працюють на результат. Є у колективі фермера й фахівці, які працюють з ним від дня створення СФГ «Онищенко» - це Сергій Зінченко, Сергій Кравченко, Станіслав Зінченко, чимало років трудяться в господарстві й Сергій Ламаш, Микола Коваль, Володимир Войко, Олександр Тригуб, Ніна Дударь та син ювіляра Артем.
Віктор Іванович дійсно не може спокійно жити, знаючи, що не допоміг там, де міг би посприяти у чомусь. Саме тому керівники усіх закладів соціальної інфраструктури Таверівської сільської ради йому щиро вдячні. Ось як відгукнулась про ювіляра очільниця художньої самодіяльності Таверівки Оксана Кошеленко: «Віктор Іванович порядний та надзвичайно доброзичливий. Завдяки йому у нас проходить День села. Він завжди надає кошти, щоб ми могли винайняти музикантів, а людей розважав не магнітофон, а справжні артисти. Постійно надає й м’ясо, з якого готують ароматний шашлик і неперевершені галушки, які реалізовують гостям свята за символічною ціною. Усі, хто будь-коли спілкувався з Віктором Івановичем, гадаю, погодяться зі мною в тому, що, коли вже він щось пообіцяє, то неодмінно виконає. А відмовляє він у допомозі вкрай рідко. Напередодні свята бажаю Віктору Івановичу міцного здоров’я, довгих років життя та благополуччя».
Завідуюча Таверівським фельдшерським пунктом Олена Тригуб розповіла, що, коли у медичному закладі позаминулого року робили ремонт, то В.Онищенко надав усі потрібні будматеріали. Та й на поточні ремонти завжди виділяє усе необхідне. «Якщо потрібно щось зробити для людей, для громади, то Віктор Іванович завжди підтримає», - підсумувала Олена Іванівна.
Ось такий портрет справжнього господаря, сина України, людини, яка інтереси земляків ніколи не ставить нижче за свої. На порозі 55-річчя колектив «Сільських новин» приєднується до всіх побажань ювіляру і щиро зичить, аби зірка його життя сяяла якнайяскравіше і зігрівала своїм теплом усіх добрих людей, з якими зводить доля.
Дар’я ГУСТІЛІНА.
Джерело: http://сільські новини, чутово |
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (29.05.2015)
|
Переглядів: 429
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|