Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 205

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

Дев’яте лютого – Міжнародний день стоматолога
Нащадок воєнного фельдшера
Війна почалась у 41-му… Жорстокі кровопролитні бої за кожен метр нашої землі забирали сотні життів радянських воїнів, вистачало і поранених, і покалічених. Воєнний фельдшер Михайло Лапшин усіма силами намагався витягти з того світу наших солдат, які зазнали тяжких травм. Підтримував і словом, і ділом. Грандіозні битви на Курській дузі – вирішальні для наших воїнів. Утримати оборону, не здати позиції! Колосальні втрати людей і техніки. Михайло Лапшин до останнього рятував людей, а от його вберегти не змогли, і на Курській дузі, у 1943 році, життя Михайла Івановича обірвалося. Було воно недовгим, але чоловік пізнав усі грані буття. Мав дружину, Ольгу Юхимівну, родом з Карлівського району. Вона була спочатку трактористкою, потім працювала на кондитерській фабриці. У щасливій родині 25 вересня 1941 року народився хлопчик, якого в честь батька назвали Михайлом. Дитинство у повоєнні роки важко назвати щасливим. Михайло навчався у Ковалівській школі. Залюбки відвідував акробатичний гурток, який діяв при навчальному закладі. Мав тут вірну подругу дитинства Людмилу, яка згодом стане його дружиною. Становлення лікаря
Після школи М.Лапшин вступив до технічного училища в Красному Лучі Луганської області, де здобув спеціальність фрезерувальника. Трудове життя розпочав на машинно-будівному заводі шахтного обладнання. Пропрацювавши рік, перевівся у Свинківську ремонтно-тракторну бригаду. А у 1961 році молодого спеціаліста призвали до лав Збройних Сил СРСР. Служба М.Лапшина була тісно пов’язана з творчістю. Спочатку він був учасником гарнізонного ансамблю танцю, потім два роки грав в оркестрі. Але хлопцю чогось не вистачало, було відчуття, що займається не тим. Увесь цей час він намагався знайти справу до душі, але нічого не виходило. А коли строк служби добігав кінця, Михайло вже твердо вирішив, що зцілюватиме людей. Можливо, він почув голос батька, який весь цей час тихенько промовляв у глибині душі Михайла Михайловича. Бо, коли у 1964 році настав час покидати частину, хлопець навіть додому не заїхав – попрямував одразу до Харкова, де й вступив до медичного стоматологічного інституту. Весь цей час у голові крутилася думка: «Буду як батько. Лікарем». У 1969 році, коли Михайло закінчив інститут, його одразу направили в Луганськ. Михайло Михайлович хотів працювати хірургом-стоматологом, але такого спеціаліста на той час ніде не потребували. Необхідні були фахівці лише на загальний прийом. Молодий фахівець у Чутовому М.Лапшина не влаштовувала робота на прийомі, тож він вирішив будь-що добитися свого. Для цього зібрав пакет документів і поїхав до Міністерства охорони здоров’я у Київ. Там теж просив направити його працювати хірургом-стоматологом. «Пам’ятаю, тоді київське «Динамо» грало в міжнародному матчі, - згадав М.Лапшин. - Футбол я любив, тож вирішив зняти номер в готелі, подивитися заодно захопливу гру і зачекати на рішення стосовно мене. Та, поки був у столиці, так нічого не і вияснилось. Я поїхав додому. Та все ж спрацювали там оперативно, бо вже через тиждень я мав відповідь – направлення на Полтавщину. В «області» мені запропонували два варіанти: Чутове і Машівку. Не знаю, як у сусідньому райцентрі зараз, але тоді це було не надто привабливе селище. Чутове ж було мені відоме, зокрема, своєю чистотою, правильним плануванням, широкими вулицями та досить розвиненою інфраструктурою. У мене тоді з держслужбовцем, який мені направлення давав, відбувся такий діалог:
- От у Машівці добре. Там тобі дадуть змогу самостійно планувати роботу, по-своєму.
- Ну, якщо там так гарно, то ви у Машівку швидко спеціаліста знайдете. А мене у Чутове направте.
Реалізувати благородне покликання
У Чутовому М.Лапшин поринає у вир професійної діяльності. Його не полишало бажання стати саме хірургом-стоматологом, який відповідає за втручання не тільки у ротовій порожнині, а й на всьому обличчі. Михайло Михайлович запропонував тодішньому заступнику головного лікаря Миколі Мітяєву виділити в хірургії кілька ліжок саме для стоматологічних хворих. Але таку ініціативу М.Мітяєв був змушений відхилити: «У нас і так ліжок не вистачає, куди ще твоїх стоматологічних». Микола .. став наполягати, щоб М.Лапшин обійняв посаду стоматолога-ортопеда, і Михайло Михайлович врешті погодився. А стоматологів у нашій лікарні тоді взагалі не було: хто перевівся, хто у відпустці. Тож М.Мітяєв став просити М.Лапшина працювати не лише ортопедом, а й вести прийом. Михайло Михайлович погодився. «Ох і нелегко тоді довелось, - розповів м.Лапшин. – Бувало, працював з шести ранку до шести вечора. За день приймав близько тридцяти чоловік. Вдома ввечері ні їсти, ні пити не хотілось. Ішов, мов п’яний. Коли зрання приходив на роботу, у коридорі вже збиралася величезна черга. Мене не пускали до кабінету, кричали, що без черги хочу пролізти. Не вірили, доки я двері своїм ключем не відчиняв». З житлом на той час було скрутно. М.Лапшину виділили кімнату у дитячій консультації. Сюди ж до нього приїхала і дружина, Людмила Миколаївна, яка до цього працювала у Казанці, Миколаївської області інженером-будівельником. Таке навантаження тривало, доки у Чутове прислали лікарів Тіну Шаманську, Валерія Бідила. Щойно збудували нове приміщення лікарні, і медики нарешті отримали кабінети, де працювати було комфортно і приємно. Михайло Михайлович знову став займатися виключно ортопедичною справою. М.Лапшин розповів, що спочатку зубні протези були тільки стандартної форми. Підганяли їх по розміру разом із зубними техніками. Згадав Михайло Михайлович, що не було тоді і компресорів для пайки зубів. Були лише паяльні апарати, які слід було качати ногою. Ним спаювали мостовидні протези та коронки. Пластмаса довго була лише чехословацького виробництва, наші стали виготовляти її значно пізніше. Цікаво, що технологію штифтів, яка нині користується попитом і популярністю, винайшли дуже давно. «Це робили ще в той час, коли я навчався на лікаря, - розповів М.Лапшин. – Можливо, нині щось змінилось. А тоді робили так: спочатку слід було розрізати ясна, щоб вставити золоту або платинову пластину з різьбою, у яку згодом вкручували штифти. А вже в неї потім вкручували протези. Та, проблема втому, що вони дуже погано приживались, а коштували дорого. Зі знеболювального тоді використовували новокаїн, дікаїн. При пульпітах на маленький ватний тампон наносили трохи кокаїну і вводили його в порожнину зуба. Загальної анестезії не застосовували. Зараз медикаменти значно вдосконалились. От, наприклад, лідокаїн чи ультракаїн у три-чотири рази сильніші за новокаїн». У стоматологічній практиці Михайла Михайловича одного разу трапився дуже цікавий випадок, про який він детально і розповів: «Якось до мене на прийом прийшов чоловік з Артемівки. У нього не залишилось жодного зуба. Згідно з тодішнім законодавством, він мав право на безкоштовне зубопротезування: пенсіонер, інвалід. Коли я став оглядати ротову порожнину, у пацієнта на повну силу вступив в дію рвотний рефлекс. Неможливо було доторкнутись до слизової оболонки. Я став відмовляти чоловіка від ідеї носіння протезів. Говорив: «Ви ним не користуватиметесь, а якщо й носитимете, то хіба що в кишені». Та пацієнт наполіг на своєму. Ну, ми з техніком виготовили йому протези: все ж таки це – наша робота. Коли пацієнт прийшов забрати свої протези, то навіть міряти їх відмовився. А через декілька років я поїхав на футбол в Артемівку і зустрів цього чоловіка. - То як? – питаю. – Протез в кишені? - Та ні! – посміхнувся «на всі 32». - А я ось цим вилікувався, - чоловік дістав з кишені червоний гострий перець. Виявилось, той пацієнт постійно мазав у роті, особливо ясна, свіжим зрізом перчини, потроху ковтав його. Пекучість притлумлювала інші відчуття, і так йому вдалося обдурити свій організм». Цей випадок – лише крапля в морі професійної діяльності М.Лапшина. Він з глибокою шаною згадав професіоналів, з якими пощастило працювати: Валерія Петровича Бідила, Антоніну Яківну Вертій, Тіну Никифорівну Шаманську, Петра Никифоровича Мартиненка, Вячеслава Івановича Бездітка, Ольгу Василівну Решетник, Аллу Миколаївну Бережну, Тетяну Миколаївну Криворучко. Михайло Михайлович бажає усім, хто обрав долю лікаря, цілителя мати сили і натхнення працювати, аби люди згадували медиків з повагою і вдячністю.


Джерело: http://чутово сільські новини
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (08.02.2013)
Переглядів: 260 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту